Театр починається з вішалки, а гастролі - з вокзалу. Сідаємо на одну з маршруток, кілька хвилин - і ми вже на головній і єдиній площі Ніжина - імені Леніна. Вже виставлена сцена радує нас якістю барабанів та величиною комбіків, поруч - пам'ятник вождю світового пролетаріату та будівля міськвиконкому, в якій ми знайомимося з організаторами фестивалю, заповняємо якісь папірці та отримуємо талончики на харчування. Селять нас в гуртожитку обласного педагогічного ліцею. Спочатку в нас шок. Умови явно не зіркові і вже точно не п'яти- (але це ми ще не знали, де будемо ночувати наступної ночі, думали, гірше вже бути не може, але, як виявилось, нічого неможливого не буває, але про все по порядку). Пообідавши, намагаємося попроситись провести якийсь саундчек, на сцену нас таки пускають, але, не встигнувши толком навіть підключитись чуємо "... а ну давайте швидше, ми вже починаємо зараз...". Ну і добре. Обійдемося якось і без саундчеку. Хоч знаємо, куди підключатись.
Годину слухаємо "безсмертні творіння" легенд української та світової естради типу Віталіка Козловського та Тіночки Кароль у виконанні місцевих талантів. Це проходять конкурсні прослуховування в категорії "вокалісти". Потрохи підтягуються і глядачі. Малувато, чесно кажучи. На Ямафестах бувало і побільше. Починають виступати гурти. Грають переважно якийсь хеві-метал, готику, або щось середнє. Але рівень майстерності доволі пристойний. Аж ось і наш виступ. Ніби плескають в долоні. Кажуть, що в жюрі - народні та заслужені артисти, але нам, як завжди, все одно.
На виході зі сцени якась дівчинка бере автографи у кожного з нас. Дивимось нашвидкоруч відзнятий на камеру запис виступу. Ніби під пиво піде. Йдемо вечеряти по талонах в кафе місцевого готелю. Коньяк. Пиво. Покер. Пиво. Спати.
Спати, чесно кажучи, було не солодко. Особливо, враховуючи те, що роздягтись не наважились, а ліжка більше нагадували гамаки (добре, що не нари).
Широка українська душа не дає проcпати сніданок в готелі (все-таки халявні талони!) і піднімає на ноги вже о восьмій ранку. А у місті вже потроху починається Покровський ярмарок. Полазили там трохи, купили своїм коханим кілька прикольчиків. Йдемо в міськвиконком. Дізнаємось, що потрапили до фіналу. А ще, що в наших оцінках була лише одна четвірка (з цієї фрази я зробив висновок, що судей було мінімум четверо). Нас просять зіграти дві "різнопланові" пісні. Добре, будуть вам різнопланові. Бугага. Ходять чутки, що після гала-концерту буде виступати Розенбаум (як пізніше виявиться - це не більше, ніж чутка, але вірити було приємно).
ПоЧЕкатись перед суботнім виступом таки вдалось. Нашому прикладу послідували й інші групи.
На сцену запрошуються всі фіналісти. Дізнаємося, що зайняли перше місце, хоча до останнього моменту не вірили. Чесно кажучи, зраділи. Нам подарували грамоту, статуетку у вигляді ноти та мікрофон. Нас фоткає якийсь, мабудь місцевий, журналіст. Показують на великому екрані. Народу - нємєряно. Підходжу до звукорежисера і прошу дозволу перекомутувати гітари між піснями. А він: "Яке "між"? Ви всього одну пісню граєте!". Не пойняв. Підбігаємо до організаторів. Кажуть, мовляв, часу мало, такі діла, пацани. Невідпірний аргумент Юрца: "невже перше місце буде, як і всі, грати одну пісню?". Таки дозволяють зіграти дві. Граємо нову "Нема весни" (а в тему, бо таки холодрига навколо, дуже боялися, щоб струни на гітарах не поспускало, але обійшлось) та "Знаєш". Між піснями, Юрєц, намагаючись трохи потягнути час, добряче розсмішив натовп своїм "Ваше місто таке чисте!", "У вас такі хороші люди!" та "Дякуємо за те, що нас кормили!". Останній акорд. "Дякуємо, Ніжин! Ви - супер! З вами був гурт pSeVdo. До наступних зустрічей!". Судячи з визгу на площі, 14-річним дівчаткам ми таки сподобались. Знову коньяк. Знову покер. Цієї ночі спимо вже в гуртожитку агротехнічного інституту. Вп'ятьох на трьох ліжках (не подумайте, що ми нетрадиційної орієнтації, просто кімнат на п'ятьох вони не тримають, а окремо ночувати після такого тріумфу не дуже хотілось. В тєснотє, но нє в обідє).
Ранок. Усе болить. І знову вокзал. І знову маршрутка...
Знаю, що потім обов'язково будуть і "Червона рута", і "Перлини сезону", і "Таврійські ігри", і "MTV Music Avards", але ця перша, така бажана і несподівана перемога завжди буде посідати особливе місце в нашій пам'яті...

pS. Дякуємо групі підтримки в складі Свєти, Алли та Олі за допомогу та компанію. Від себе особисто дякую Половинці, за те, що пустила опісля до хати, небритого та запухшого :-)